Двір, дво́ру, м.

1) Дворъ, мѣсто подлѣ дома, обнесенное заборомъ. І в хаті не чуть, і на дворі не видко. МВ. ІІ. 8. Ой не по правді, мій миленький, ти зо мною живеш: мимо мій двір, нові ворітечка до иншої йдеш. Мет. 67. На дво́рі. Внѣ дома. Приходять тоді брати і Мати Його і, стоячи на дворі, послали до Його, кличучи Його. Єв. Мр. ІІІ. 31.

2) Домъ, усадьба. Не плач, небого, що йдеш за нього: нехай плаче він, що бере лихо в двір. Ном. Хоч не сильна, аби двір закрасила. Ном. На конику заїжджає, до двору женчиків займає. Чуб. Стоять нові двори, а в тих дворках новії ворота. Чуб.

3) Дворъ, Высочайшія особы и придворные. Ось ті, що панують у царських дворах. Єв. Л. VII. 25.

4) Дворня, дворовая прислуга. Іде з своїм двором. Ном. Двіре́ць, двіро́к, двіро́чок, дво́рик, дворо́к. Там я ходив через річку до своєї дівчини; в неї двірок біленький, навколо тополі. Чуб. V. 238.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 362.