Двори́ченько, ка, м. = Дворяченько. Ум. отъ дворяк. Ой поїхав двориченько на полювання, пустив кониченька на попасання…. Став двориченько, та став на поміст, приїжджає до дворика, від милої вість. Чуб. V. 774.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 363.