Дви́нути, ну, неш, гл.

1) = Двигнути. Ой чи вийду на танець, — від стараго буханець в потилицю, або в спину, що й ногами вже не двину. Осн. 1861. XI.

2) Отправиться, двинуться. Сам не знаю, чи полицю тесати, чи до дівчини на всю ніч махати, закину я вражу бардину, сам до дівчини на всю пічку двину. Чуб. V. 172. І двинув він (Оврам) звідтіля в гори. Св. П.

3) Выстрѣлить. От ми поставили перед ними артилерію, та як двинули з гармат, так бісова черкесня вростіч, та тіка, аж не потовпиться. Черном.

4) Ударить сильно. Я як двину її (собаку) зо всього маху навідлі бичем по морді, так вона на місці й перекрутилась. ХС. VII. 451.

5) Выстроить. На хуторі (Максим) зараз же на перше літо двинув будинок, мов панські хороми. Мир. ХРВ. 168.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 361.