Гучни́й, а́, е́.
1) Звонкій, громкій, звучный. З себе була висока, огрядна, говірки скорої, гучної. МВ. ІІ. 31.
2) Веселый, шумный. Їй забажалося життя світового, гучного. Левиц. І. 339. Гучне весілля справили.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 344.