Гуча́ти, чу́, чи́ш, гл.

1) Звучать, шумѣть, гудѣть. Порожня бочка гучить, а повна мовчить. Ном. № 1474. Через гору високую тихий вітер гучить. Гол. IV. 515. Вода гучить. МВ. (О. 1862. ІІІ. 77). Гучить з гармат стріляння людожерне. К. ЦН. 268.

2) Кричать. Вх. Зн. 12.

3) = Сварити. Вх. Зн. 39.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 344.