Гу́сто, нар.

1) Густо. Де густо, там не пусто. Ном. № 1368. Густо замісила тісто.

2) Обильно. Густо сльози ллються. Млак. 50.

3) Во множествѣ, много. Манастирь весь богомольці густо обступили. Млак. 46. Людей було не дуже густо.

4) Часто. Густо дивиться, та рідко бачить. Ном. № 6608. Ча́сто й гу́сто. Очень часто. Моя мати часто і густо плаче за мною. Чуб. І. 250. Таких парубків часто й густо можна зустріти по наших хуторах та селах. Мир. ХРВ. 4.

5) — дзвони́ти. Звонить во всѣ колокола. Як вийшла вона слідом за попадею, то вже густо дзвонили, аж стара дзвіниця хиталась. Г. Барв. 158. Ум. Густе́нько, густе́сенько.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 343.