Гурча́ти, чу́, чи́ш, гл.

1) Гудѣть, журчать. Де взялися бурі й вітри, — і стучать, і гурчать. Лукаш. 81. Дощ гурчить. МВ. ІІ. 187.

2) Ворковать. На церкві голуб гурче. Гол. IV. 438.

3) Рычать. Іди у ліс, будеш медведьом та й будем гурчати, поки світа. Гн. І. 69.

4) О свиньѣ: имѣть случку. Угор.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 342.