I. Гук меж. Подражаніе сильному, звуку.

II. Гук, ку, м.

1) Звукъ. Тишу не чути, а гук чути. Ком. Р. ІІ. 27. Рай цілий радости і пекло мук, пісні слав’янські, голос з того світа, невідомий од серця і до серця гук. Петренко. (Юж.-р. Зб. А Метл. 40).

2) Крикъ, гулъ, шумъ, стукъ, грохоть. Мкр. Г. 48, Ой гук, мати, гук, де козаки п’ють. Мет. 449. Братчики з веселим гуком підняли діжки з медом та горілкою. К. ЧР. 282. Щось гукне: «Химо, Химо!» та й пійде гук по темному бору, аж лунає. МВ. ІІ. 65. У неділю гуки по селу: Карадіч дочку оддає. Федьк. Настя розчахнула двері з гуком. МВ. ІІ. 46. Гук з замкової гармати. Стор. МПр. 73.

3) Небольшой водопадъ, порогъ на рѣкѣ. Шух. І. 6.

4) Трубка волынки. О. 1862. V. Кух. 37, 34. Гуде, як гук. Ном. № 13895.

5) Птица. а) = Гукало. Вх. Пч. II. 8; б) = Гукарня. Вх. Лем. 406.

6) Насѣк. Scarabaeus stercorarius. Вх. Пч. І. 7. См. Гуком. Ум. (кромѣ 1 и 2 знач.). Гучо́к. Вх. Лом. 406.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 337.