Гузи́рь, ря́, м.

1) Комель дерева (гузєр, гузір). Шух. І. 88, 176. Комель, нижняя толстая часть снопа. Kolb. І. 63. Ном. № 313. МУЕ. I. 83. Чуб. VII. 378. Гузирем подавай снопи.

2) Мѣсто, гдѣ мѣшокъ связанъ, завязанъ. Уголъ мѣшка или косого мѣшечка. Лохв. у.

3) Мѣшокъ въ бреднѣ. Ум. Гузире́ць. А він торбинку за гузирець та й висипав груші. Рудч. Ск. Н. 30.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 337.