Гугни́ти, ню́, ни́ш, гл.

1) = Гугнявіти. Щось гугнить, ніяк його і не второпаєш, що він верзе. Стор. II. 69. Угу, гугнить ворона. Стор. І. 15.

2) Не ясно звучать. Десь далеко гугнив охотничий ріг. Стор. МПр. 110.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 336.