Грі́нка, ки, ж.

1) Ломоть, кусокъ. Шух. I. 144. Молила сі Богу і все пила склінку води і їла грінку хліба на день. Гн. ІІ. 98.

2) Гренокъ. Ном. № 12291. Просіяне з ушками, з грінками. Котл. Ен. V. 14.

3) Корзинка подсолнечника. Харьк.

4) Пучекъ орѣховъ на деревѣ. Оріхи так грінками й висять. Борз. у.

5) До́бру грі́нку уби́ти, пійма́ти. Выиграть что-либо. Ном. № 10594. То же значеніе грі́нка йому́ впа́ла. Ном. № 10594. Дідону мав він мов за жінку, убивши добру в неї грінку. Котл. Сн. І. 25.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 328.