Грі́мати и гри́мати, маю, єш, грі́мнути и гри́мнути, мну, неш, гл.

1) Гремѣть, загремѣть, грохнуть, загрохотать. О громѣ, огнестрѣльномъ оружіи и пр. Грім що гримне, в берег гряне — з пущі полум’я прогляне. Могил. 117. Двері гримли серед хати. Федьк. І. 114. О стрѣльбѣ чаще: гріма́ти. Із дванадцяти штук гармат грімали. АД. І. 217. Задзвонили в усі дзвони, гармата гримала. Шевч. 574. Три дні грімали самопали. К. ЧР. 105.

2) Кричать, крикнуть сердито. Не на те я дочку викохав, — грімнув батько, — щоб я її первому пройдисвіту мав оддати. МВ. ІІ. III. Як я з тебе сміюся? — гримнув дід. Рудч. Ск. II. 131. — на ко́го. Кричать, крикнуть на кого, бранить. Коли б же на мене одну, а то й на свою рідну матір грімає. МВ. І. 26.

3) Ударять, ударить сильно. Як гримнув мене по спині. Рудч. Ск. І. 23. Также съ удареніемъ на предпослѣднемъ слогѣ. Нелепом міжи плечі грімає. ЗОЮР. І. 18.