Грім, гро́му, м.

1) Громъ. Грім такий, що хоч тури гони, то не почують. Ном. № 562. Козак не боїться ні тучі, ні грому. Ном. № 763. Бодай мене громи вбили, коли м не єсть тобі милий. Чуб. V. 235.

2) Раст. Heruiaria glabra L. ЗЮЗО. І. 124. Ум. Гро́мик. Мет. 259.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 327.