Гру́бник, ка, м.

1) Истопникъ. Рудч. Ск. ІІ. 84. Лукаш. 37. Служили…. по лазнях грубниками. К. ЧР. 258.

2) = Пригрубник?(Чорт) до дяка просився в грубник жить. Боровик. 57. См. Пригрубник.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 331.