Грома́к, ка́, м.

1) Ретивый конь. Черк. у.

2) = Грімак. Спускався на громаку з високої гори. Мир. ХРВ. 241.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 330.