Гри́зти, зу́, зе́ш, гл.

1) Грызть, кусать. Нехай коза іде билини гризти. Рудч. Ск. І. 46. Кістки гризти. Ном. № 8705.

2) Бранить, пилить. Так що-дня гризе мене, що хоч тікай з хати. Гри́зти го́лову. Распекать, бранить, пилить. Спускайся з гори тихіше вниз, щоб ніхто голови не гриз. Ном. Увійшов старий чогось у хату, а вони й почали гризти йому голову. Грин. II. 153.

3) Мучить, гнести, не давать покою. Совість не дає мені спокою: гризе мене і день, і ніч. Стор. Гризе мене одна думка. Г. Бар. 295.

4) Тереть, жать, (ногу, объ обуви). Коли б мі гриз чобіт, то б і не жаль, а то ходак та й ще не так. Ном. № 7350.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 326.