Гони́тель, ля, м.

1) Гонитель. От з того часу і став на неї гонителем. Кв. Один Грицько, другий Андрій, на віру гонитель. ЗОЮР. І. 315.

2) Гоняющійся за чѣмъ, любитель чего. Наші родителі за тим не гонителі. Ном. № 5147.

3) Сгонщикъ людей на работу, на сходъ. Черниг. Подольск.

4) Надсмотрщикъ за работами въ полѣ. Рк. Левиц.

5) Вѣтрогонъ, шалунъ, непосѣда, сорви-голова. За цими гонителями і хати не натопиш. Брацл. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 308.