Гогіт, готу, м.

1) Ржаніе.

2) Сильный и продолжительный звукъ, шумъ. См. Гоготати. (На ярмарку) гогот та рейвах. О. 1862. VI. 98.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 296.