Гніздю́к, ка́, м.

1) Запорожець, сѣвшій на хозяйство. КС. 1883. XI. 502.

2) Неудачный хлѣбъ? Ось іди, чоловіче, якого я гніздюка напекла!… Той гніздюк так і росплився по черені і ростріскавсь. Г. Барв. 323.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 294.