Гнівно нар.

1) Гнѣвно, сердито. Він гнівно тянув на його.

2) Обидно, непріятно. Драг. 223. Може, кому гнівно, добродію, що я кажу? Харьк. Ум. Гнівненько. Та годи, доненько, всім зарівненько, щоб не було гнівненько. Грин. ІІІ. 551.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 294.