Віяти, вію, єш, гл.

1) Вѣять, дуть. Ой вітер не віє, гілля не колише. Н. п. Із низу Дніпра буйний вітер віє-повіває. Макс. Люде гнуться як ті лози, куди вітер віє. Шевч. 8. Пишно процвітали, пахощами віючи, конвалії. Г. Барв. 400.

2) Вѣять, провѣвать. Молов батько не віючи, пекла мати не сіючи. Ном. № 6657.

3) Вилять. Пес віє хвостом.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 244.