Віра, ри, ж.

1) Вѣра; довѣріе. А в козака стільки віри, як на синім морі піни. Н. п. Діймати, няти, поняти віри. Вѣрить, повѣрить. З брехні не мруть, та вже віри більше не ймуть. Ном. № 6805. Не хоче дядько йти, та ще й віри не йме, що в мене єсть дерево на хату. Рудч. Ск. І. 92. Брат і віри поняв, а того не знав, сердега, що жіноче плем’я лукаве. Рудч. Ск. І. 132.

2) Вѣра, религія. Хто за віру умірає, той собі царство заробляє. Ном. № 1. Анахтемська, пся, чортова віра. (Брань).

3) Народъ. Прийде віра християнськая во небесний рай. Гол. ІІІ. 271. Ум. Віронька.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 239.