Вір, вору, м.

1) Огорожка изъ жердей. Чуб. VII. 392. Треба обкидати город вором. Канев. у.

2) Козлы. Шух. І. 179.

3) — ра. Жеребець. Шух. І. 79. Кобила відбиваєся з ворем, від чого стає вона жеребна. Шух. І. 211. Ум. Ворик. Щух. І. 211.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 239.