Відрубувати, бую, єш, сов. в. відруба́ти, ба́ю, єш, гл.

1) Отрубывать, отрубить. Голову йому відрубав. Рудч. Ск. II. 69. Відрубай кінець, щоб корочча палиця була.

2) Только сов. в. = Відрізати 2. А вона мені як одрубала, та ще й при дочках. Левиц. І. 140.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 227.