Відмока, ки, ж.

1) Мокрое мѣсто въ землѣ, мочага. Кролев. у.

2) Щелокъ, въ которомъ намочено бѣлье. Ой треба нам, чоловіче, громаду збірати, щоб помогли сорочки з відмоки попрати. Грин. III. 314. Мотря стала віджимати сорочки з від моки. Левиц. КС. 43.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 220.