Відвічати, ча́ю, єш, сов. в. відвітити, чу, тиш, гл.

1) Отвѣчать, отвѣтить. Вовк… питає його: «Чого ти тут ходиш?» — Сірко одвіча. Рудч. Ск. І. 11.

2) Отвѣчать, нести на себѣ отвѣтственность, отвѣтить. Смійся, смійся, а за смішки плачем одвітиш. Ном. № 12662. Гуляй, душа, у роскоші, — відвічаю. Ном. № 12503. Він одвічає, а той остається у боці. Зміев. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 207.