Відвістити, віщу, стиш, гл. Послать вѣсть, извѣстіе въ отвѣтъ, отвѣтить. ЗОЮР. I. 246. Громада одвістила…, що Микола добра людина. О. 1861. ѴІІІ. 24. Ні, — одвістив. МВ. (О. 1862. I. 76).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 207.