Відбігати, гаю, єш, гл.

1) Отбѣгать. Я вже своє відбігав, — біжи но ще ти: то чи не відбігаєш ніг.

2) О коровѣ: окончить случку.

Відбігати, гаю, єш, сов. в. відбігти, біжу, жиш, гл.

1) Отбѣгать, отбѣжать.

2) — що. Терять, потерять. Десь шапку відбіг. Чи одбіжить бува люльку в сварці, а грошей на нову кат-ма, — вони…. купували йому. Мир. ХРВ. 147.

3) — чого, кого. Чуждаться, оставлять, оставить, покидать, покинуть. Свого батька змалку відбігаю. К. Досв. 155. Ой що кров живую ссали, — власних скарбів одбігали. К. Досв. 116.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 204.