Від’Їдати, даю, єш, сов. в. від’їсти, їм, їси, гл.

1) Отъѣдать, отъѣсть. Розжалобивсь, як вовк над поросям: від’їв ніжки та й плаче. Ном. № 4692.

2) Только сов. в. Кончить ѣсть, съѣсть. То беріть та їжте! — Я вже, каже, своє од’їв. Грин. І. 53.

3) Наверстывать, наверстать потерянное въ ѣдѣ, съѣвъ разомъ. Їж, від’їдай за снідання, бо тобі й поснідати не довелось. Харьк.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 214.