Ворчати, чу, чиш, гл. Ворчать. Коли зять стане ворчати, за двері хватайся. Ном. Хоч не лає, дак ворчить. Г. Барв. 319.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 256.