Ворожити, жу, жиш, гл.

1) Гадать; колдовать. Хто ворожить, той душею наложить. Ном. № 233.

2) — коло чого. Возиться съ чѣмъ, что-то дѣлать съ чѣмъ. Ночліжники бачили, що такі то коло тих коней ворожили і щось нишком балакали. Ном. № 12831.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 255.