Виточувати, чую, єш, сов. в. виточити, чу, чиш, гл.

1) Выцѣживать, выцѣдить, проливать, пролить. Ми сами потонемо в тій крови, що з їх виточим. Стор. МПр. 90. Якими ж я гіркими заплакала! Скільки ж я їх виточили! Г. Барв. 364.

2) Выгрызать, выгрызть (о мышахъ, червяхъ). Миші виточили дірки в хлібі.

3) Точить, выточить (на токарномъ станкѣ). Шух. І. 304.

5) Выкатить (изъ сарая). Я виточу висага і в нього запряжу.

6) — брехню. Врать, соврать. Конст. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 193.