Вистигати, гаю, єш, сов. в. вистиг(ну)ти, гну, неш, гл.

1) Поспѣвать, поспѣть, успѣвать, успѣть. Ой вистигайте, славні чумаченьки, зімувати до лугу. Лис. ІІІ. № 7. Тут хліб постиг, — виймаю, а в другій діжі вистиг — саджаю. Г. Барв. 242. Вистигти на Божу службу. Г. Барв. 156.

2) Спѣть, поспѣть, зрѣть, созрѣть.

3) Остывать, остыть.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 189.