Виспівувати, вую, єш, сов. в. виспівати, ваю, єш, гл.

1) Только несов. в. Пѣть, распѣвать. Любо він було пісні виспівує ясними зорями. МВ. ІІ. 11. Грає кобзарь, виспівує, аж лихо сміється. Шевч. 51.

2) Добывать, добыть пѣніемъ. Виспівав собі дівчину любу та гарну. МВ. ІІ. 12.

3) Пѣть, пропѣть. А як думу виспіваю, сяду в чистім полю. Млак. 92.

4) Выражать, выразить пѣніемъ. Виспіває горе. Левиц. І. 35. Вона наче мою долю виспівує. Г. Барв. 393.

5) Только сов. в. Пропѣть извѣстное время. Таке співуче, що ввесь день тобі виспіває.

6) Терять, потерять отъ пѣнія. Увесь голос виспівав і бандуру потрощив. Стор. І. 94.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 188.