Вила, вил, с. мн.

1) Вилы (земледѣльческій инструментъ). Приткнув, як ужа вилами. Ном. № 6787. А Кавель узяв та й заколов вильми Авеля. Чуб. І. 9. Се ще вилами писано. Еще очень мало вѣроятности, чтобы это совершилось. Ном. № 6821. Говіти на вилах. Говѣть на шестой недѣлѣ поста. Коли говітимеш? — На вилах. (На шостому тиждні, бо вже виляла-виляла, та далі нікуди, бо на останньому і ніколи, і служба довга). Грин. II. 304.

2) Развилье, разсохи — отдѣльно или какъ часть различныхъ снарядовъ, напр. сак имѣетъ вила, на которыхъ виситъ сѣть. Шух. І. 224, 228.

3) Уголъ, образуемый пересѣченіемъ двухъ рѣкъ, дорогъ и пр. Ум. Ви́лка, вилочки. На Юрія сіна кинь, та й вилка закинь. Ном. № 440.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 166.