Вести, веду, деш, гл.

1) Вести. Взяла коня за гнуздечку, веде коня у стадницю. Мет. 74. Ти вів народ свій, як отару, жезлом Моисея та Арона. К. Псал.

2) — голос. Пѣть, тянуть голосомъ. Лугом іду, голос веду — луже, розвившіся! Мет. Як же він високо веде.

3) — мову. Разговаривать, вести рѣчь. Вони тоді саме вели про його мову між собою. Рудч. Ск. II. 20.

4) — нитку. Выводить нитку.

5) — перед. Предводительствовать, командовать: быть впереди, во главѣ. Господарює Хвесиха, у всьому перед веде, а Хвесько слуха її й поважа. Стор. I. 26. На вечорницях…. у колядці, ніхто як я перед вела. Стор. I. 133.

6) — порядок. Распоряжаться. Тобі, мати, порядок вести. Мил. 160.

7) — танок. См. Танок.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 143.