Веселити, лю, лиш, гл.

1) Веселить, увеселять. Вона було ввесь двір веселить собою, як зорою. МВ. І. 70.

2) Радовать. І душу веселить одрадою благою. К. Псал. 54. Жити б, жить та славить Бога і добро творити та Божою красотою людей веселити. Шевч. 327.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 141.