Верхів’Я, в’я, с.

1) Вершина; верхушка дерева. Бог узяв…. рукою того дуба за верхів’я, О. 1862. V. 83.

2) Волоса на головѣ, хохолъ. Мужик попав коваля за верхів’я і давай йому метелиці давати. Грин. І. 109.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 140.