Верхняк, ка, м.

1) Верхній жерновь въ мельницѣ.

2) Часть гончарнаго круга (См.). Вас. 179. Шух. І. 260 — 262.

3) Верхній слой скирды.

4) Дека въ струнномъ музыкальномъ инструментѣ (кобзѣ, торбанѣ). КС. 1882. VIII. 282; 1892. ІІІ. 382.

5) Металлическая крышка курительной трубки. Чіпка одкрив верхняк, потяг люльку, — огонь осіяв сіни. Мир. ХРВ. 306.

6) У гребенщиковъ: верхушка рога. Вас. 163.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 140.