Вергати, гаю, єш, сов. в. верг(ну)ти, ну, неш, гл.

1) Бросать, бросить, швырять, швырнуть. Такі дуби верга, то по півтора обіймища. Рудч. Ск. II. 106.

2) Вергнути очима. Взглянуть. Ой шила сорочки, — покоротила, вергла очима на побратима. Гол. II. 226.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 134.