Веліти, лю, лиш, гл. Велѣть, приказывать, приказать. Ой чому не прийшов, чому не приїхав, як я тобі, серденько, веліла? Мет. 31. Не веліти. Не позволить, не велѣть, запретить. Мені мати не велить з тобою, серце, говорить. Мет. 54. Не велять ходити, дівчини любити. Мет. 92. Я не велю милому журитися. Мет. 99.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 132.