Вельбучний, а, е. Важный, знатный. Я не вельбучний чоловік, — їм і рибу просту, і хліб. Черниг. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 133.