Ватага, ги, ж.

1) Ватага, отрядъ, толпа; шайка. Простяглася по діброві по над Дніпром козацька ватага. Шевч. 170. І наплодилось у тім болоті чортяк до врага, — не багацько їх — ціла ватага. Рудч. Ск. І. 63. Яка ж ватага розбішак! Котл. Кн.

2) Стадо мелкаго скота. Ой я козак нетяга, в мене овець ватага. Н. п. Віджени поров у череду, а овечок і телят у ватагу. Чуб. II. 529.

3) Стал. Вовків ціла ватага. Грин. І. 163. Ум. Ватажка.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 128.