Білувати, лую, єш, гл.

1) Снимать кожу съ убитаго животнаго. Наймит козла…. білував. Рудч. Ск. II. 150. Зарізав чоловік ягня, тілко шо зібравсь білувати. Мнж. 134.

2) Бѣлить (стѣну). Ми ще хати не білували, тільки посіркували. Новомоск. у. ( Залюбовск.).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 67.