Бігун, на, м.

1) Бѣгунъ, быстро бѣгающій, скороходъ. Олінь лісний — бігун бистрий, а людей боїться. Гол. І. 376.

2) Ось, на которой ходить дверь, ворота и пр.: верея. КС. 1893. VII. 78. Чуб. VII. 383. Kolb. І. 60. Двері спали з бігуна. Шейк.

3) Верхній двигающійся жерновъ въ мельницѣ. Вас. 183.

4) Полюсь. Найтеплійше на землі по-під рівноденником, а найхолоднійше коло бігунів. Дещо.

5) Извилистый узоръ, зигзагъ. Волын. г.; Славяносерб. у.

6) Родъ колбасы. Желех.

7) Ленъ. Вх. Уг. 227. Ум. Бігунець, бігунчик.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 61.