Бутіти, чу́, ти́ш, гл.

1) Ревѣть глухо, похоже на звукъ бу, мычать. Бугай бутить. Мнж. 176. Худоба бутить, бо нероблена. Камен. у.

2) Гудѣть, глухо кричать. Бач, як бутять (співали парубки), аж сюди чутно. Харьк. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 117.