Бурлак, ка, бурлака, ки, м.

1) Бобыль, бездомный человѣкъ, работникъ вдали отъ родины. Рудч. Ск. І. 206. Бурлак сам горить як свічка: як до роботи, як до охоти. Ном. № 10684. Нема в світі так нікому, як бурлаці молодому, що бурлака робить, заробляє, аж піт очі заливає, а хазяїн його лає. Н. п.

2) Холостякъ. Любої пари не знайшов, а побратись аби як не гоже…. Так довіку бурлакою й зоставсь наш Гриць. МВ. І. 64. Козаче, бурлаче, що тебе зсушило? Н. п. Ум. Бурлаченько. Чуб. V. 639, бурлачок. КС. 1882. XI. 231.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 113.