Про УКРЛІТ.ORG

бриніти

Брині́ти и брені́ти, ню, ниш, гл.

1) Звучать, звенѣть, дребезжать, издавать звукъ, — преимущественно о струнѣ и о подобныхъ струнному звукахъ. Струна бренить. Пісня стихла, тільки одна луна її бреніла ще. Мир. ХРВ. 6. Полотно міцне, аж бринить. Черк. у. Аж губа бринить, та страшно казати. Губи так бринять од холоду. Ном. № 652. Щоб чобітки не рипіли, щоб підківки не бриніли. Грин. ІІІ. 170. Так так грали музики і гуляли святі, аж шиби бреніли. Гн. II. 69.

2) Жужжать. Ярі пчілоньки не бриніть рано. Гол. III. 30. Бо му комарь в ухо бренить. Чуб. V. 1087.

3) Журчать, струясь. З криничовини вода бринить. Н. Вол. у. А в Перейму річки біжать, бігли ж вони, аж бриніли. Чуб. ІІІ. 220.

4) Цвѣсть, красоваться. Ой зацвіла маковочка, зачала бриніти. Чуб. V. 53. Бринять всюди паняночки як королів цвіт. О. 1862. X. 12.

5) Блестѣть, переливаясь. Капками роса бренить та миготить. Св. Л. 295.

6) 1 и 2-е л.: бриніє, єш, гл. Дѣлаться, быть едва замѣтнымъ. Орел під хмарою тільки бриніє. Сніг бриніє. Мелкій, едва замѣтный снѣгъ моросить. Нѣжин. у.

7) В голові йому вже добре бренить. У него уже порядочно шумить въ головѣ. МВ. (КС. 1902. X. 146).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 99.

вгору