Брехати, шу, шеш, гл.

1) Лгать, врать. Брешеш, дівчино, неправда твоя. Чуб. V. 81. Иногда во 2 л. ед. ч. наст. вр.: брехаєш: Брешеш, дівчино, брехаєш: що-вечора на улицю махаєш: Мил. 104. В живі очі бреше. Безстыдно вретъ въ глаза. В живі очі тобі бреше, як шовком шиє — хоч би моргнув вражий син. МВ. (КС. 1902. X. 142). Бреше, аж не постережеться. Ном. № 6947. Преніе на всі заставки. Посл. Щільно бреше. Хорошо, складно вретъ.

2) = Гавкати. Собака бреше, — вітер несе. Ном.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 97.