Бранець, нця, м.

1) Плѣнникъ, военноплѣнный.

2) Рекрутъ. Желех. Бранець на стойці. Федьк. ІІІ. 45.

3) Нанятый человѣкъ для выдергиванія конопли; чаще во мн. ч. бранці. Волч. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 92.